250-ті роковини з часу руйнування російською імперською армією Запорізької Січі

15 червня – це дата, коли у 1775 році російські війська за наказом Катерини ІІ зруйнували Запорізьку Січ.

Запорізькі козаки вважалися захисниками кордону, за яким починалася Османська імперія, тому москва не скупилася на привілеї, фінансування та звільнення від різноманітних повинностей. Такий стан речей зберігався понад століття, але з приходом до влади Катерини II ситуація почала стрімко змінюватися.

Катерина почала активно зміцнювати вертикаль влади та втихомирювати непокірних. Запорізька Січ вважалася «розсадником свободи і вільнодумства», тому її ліквідація стала справою часу.

У 1764 році був ліквідований інститут гетьманщини, через майже рік у земель Слобожанщини відібрали право місцевого самоврядування. Але сама Січ була Катерині ще потрібна, тож руйнувати її вона не поспішала. Козаки потрібні були імператриці для війни.

Запорожці допомогли москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, російські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 чоловік) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб.

Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.

15 червня російські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.

У маніфесті від 14 серпня 1775-го Катерина ІІ повідомляла про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які жили в неуцтві, «з винищенням на майбутній час і самої назви запорозьких козаків». І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».

На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Катерини ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації «Новоросії», як стало називатися степове Причорномор’я.

За матеріалами Донецької обласної державної адміністрації